Дві половинки одного цілого, коли мова заходить про взаємини з партнером. Ви не просто відповідаєте один одному, а й являєте собою згуртований союз.

У Telegram- каналі ROXY ділиться інформацією про відносини, красу, здоров'я та новини про життя зірок.

Приєднуйтесь!

Але мало кому на думку спадає переглянути інтерпретацію цього поняття, хоча насправді саме такі зовні гармонійні та ідеальні половинки на практиці є справжніми співзалежними відносинами, в яких досить важко вільно дихати, приймати самостійні рішення і просто розвиватися.

Ми всі дуже по-різному сприймаємо формулювання свободи у відносинах. На багатьох це словосполучення діє як червона ганчірка на бика: які можуть бути свободи, коли фактично офіційно ти, навпаки, не вільний?

В голову проникають неприємні асоціації у вигляді розгульного способу життя, подорожей на самоті без партнера, можливості не ставити його до відома при прийнятті важливих рішень.

Вся справа в тому, що у нас трапилася плутанина у визначеннях абсолютно різних свобод: багато хто просто не в змозі відрізнити справжню свободу у відносинах від штучної чи емоційно-аб'юзивної.

 

Мистецтво бути невільним

Штучну свободу, тобто, простіше кажучи, свободу уявну і завуальовану, легко можна визначити за законом «ти – мені, я – тобі».

Концентрація дозволу у такій парі контролюється двома партнерами, які разом і визначають, скільки вечорів дозволено проводити з друзями, як часто їздити на рибалку або до батьків на дачу. Про такі сім'ї, як завжди, сміючись, говорять, що їм потрібно відпрошуватися у чоловіка, перш ніж на щось погодитися.

І хоча збоку може здатися, що ніхто нікого насильно не примушує, а фактор довіри дає змогу отримувати «дозвіл», але насправді це звичайне заміщення статусу партнера на статус батька чи дитини.

 

Емоційна залежність

Емоційно-аб'юзивна несвобода – це відносно нове поняття у відносинах, хоча й подібна поведінка в парах спостерігалася за всіх часів.

Фактично це означає добровільну залежність від партнера, коли ми подумки пов'язуємо себе з іншою людиною настільки, що будь-яке рішення, навіть щодо свого тіла, вимагатиме або згоди, або заохочення обранця.

А от у разі відмови претендент на схвалення нізащо не зробить бажаного, нехай це і супроводжуватиметься муками чи просто негативними емоціями.

Так, деякі жінки не можуть наважитися на пластичну операцію навіть після народження кількох дітей, тому що чоловік проти. Або забороняють собі зробити татуювання, про яке давно мріяли.

Або не виходять на роботу після декрету, тому що чоловік вважає, що справжнє призначення «нормальної» дружини – це займатися домом та дітьми, а не ось це все.

Деякі не зустрічаються з подругами, тому що ті незаміжня і згубно впливають, а інші не можуть вирушити з дитиною на море, просто тому, що сам чоловік не може, а відпускати одних не бажає.

В даному випадку йдеться саме про емоційно-аб'юзивну залежність, коли людина не почувається вільною у прийнятті будь-яких рішень з приводу себе самої.

 

Справжня свобода бути собою

Як не дивно, але найчастіше невільними у відносинах ми робимо себе самі: нам здається, що ми з чоловіком зобов'язані все робити разом і дивитися в один бік, немов справді ми половинки одного цілого.

Але набагато важливіше насправді самому бути не половинкою, а цілим, тобто цілісним – поважати інтереси та бажання не лише партнера, а й свої власні.

Адже у здорових, по-нормально вільних (а не те, що можна було подумати) стосунках люди чинять належним чином не всупереч, не на зло і не під тиском, а тому, що вважають це правильним.