Читаю зараз сповідь чоловіка, який пішов від дружини майже через тридцять років шлюбу. Причина раптового розлучення: у стосунках стало дискомфортно. Розумниця і красуня дружина, що дослужилася до солідної посади і практично повністю забезпечує та організує побут, завжди була чимось незадоволена. Та й ставити чоловіка на перше місце не поспішала.

У Telegram- каналі ROXY ділиться інформацією про відносини, красу, здоров'я та новини про життя зірок.

Приєднуйтесь!

«Були разом і в горі, і в радості нічого не можу сказати. Але ці роки мені відводили ролі лише другого плану. Подай, принеси, чому цю ковбасу купив, я тобі іншу у списку вказала, забери чоботи з майстерні, сходи на збори до школи…», - бідкається скривджений чоловік. Проблема в тому, що до ролей першого плану він не зростав. Зарплата у дружини вища, внесок її у сім'ю більший. Чого ж він хотів?

«З роками став помічати, що перетворююся чи то на попелюшку, вибачте, чи то на підкаблучника. Нескінченні причіпки від дружини, вічно вона чимось незадоволена. Доходило до смішного – пульт упустив, скандал на весь вечір. Я вже мовчу, що дружина була незадоволена мною як чоловіком і добувачем», - продовжує скаржитися герой. При цьому робити щось, щоб вони були задоволені як чоловіком і здобувачем він не поспішав. От і кажи їм усе прямо словами через рота. А що толку говорити, якщо у відповідь на ці розмови нічого не змінюється?

Пост з'явився як доповнення до скарбнички скарг: жінки у стосунках хочуть скандалів. Їх хлібом не годуй, а тільки дай наказувати, кричати та псувати домашню атмосферу – така вже у них природа. Плюсанула пост велика кількість людей: мабуть, багато хто і справді так думають.

Я й раніше зустрічала цю дивну думку у різних формулюваннях. Все намагалася згадати, що мені це нагадує… А, точно. Пам'ятайте цитату з однієї відомої книги з домознавства: "Після здійснення інтимного акту з дружиною, ви повинні дозволити їй піти у ванну, але слідувати за нею не потрібно, дайте їй побути одній. Можливо, вона захоче поплакати."

Хотілося б, щоби ця книга була фейком. Але ні, і зараз реально багато чоловіків переконані, що жінці багато не треба. А на крайній випадок вона може й потерпіти. Інакше, навіщо я взагалі одружився? А що плаче у ванній – так це гормони. Баби, що з них взяти.

Ось те, що вже набило оскому «чому вона пішла раптом». Я вже пальці збила об клавіатуру, показуючи вам ці раптом. Жінка спочатку просить ввічливо (іноді роками), потім бурчить, кричить, пробує пестощами, пробує з підвипідвертом, втомлюється, опускає руки, йде. Чоловік спочатку сприймає все це як білий шум, а потім дивується: а що раптом сталося? Те, що вона бурчала, шипіла, кричала – ну це баба така особливість, вони мають емоції, це я знаю. А сталося що?

Я вам більше скажу, часто чоловіки беруть жіноче безсилля після чергового скандалу за якийсь позитивний результат. Ось скільки разів таке чула: мовляв, я в неї як психологічна розрядка. Вона пооре-поорет, до мужика сильного, який на її істерики не реагує, притулиться, їй стане легше, і все в нас добре. А потім з дружиною говориш – вона ж просто вимотана в дугу, у неї сили і так закінчувалися, і ті закінчилися. І ніяка це не добра, а повна, абсолютна вимотаність. Вже рота не відкривається претензії висловити. Яке тут «сильне плече».

А чого варта ця «інверсія домінування», коли жінкам наказують прямо неприборкане бажання керувати всіма цими походами на батьківські збори, спілкуванням з вчителями та репетиторами, закупівлями ковбаси та чобіт… Так 90% жінок 10 років життя віддали б, не замислюючись, щоб цього ніколи більше не торкатися. Щоб чоловік сам розумів, що ковбаску котячої вовни треба віднести у відро, а калюжу солодкого чаю на підлозі – витерти. Щоб не треба було нагадувати про це.

Якісь шкідники справді підселили чоловікам у мозок цього слимака: впевненість, що у жінки в нормальному стані є фонова потреба домінувати, виносити мозок і бурчати (а іноді й плакати). В результаті температура 30 градусів нижче за нуль сприймається за норму. А то й за теплу, славну погоду. І хто потім винен?

Так, звичайно, повністю уникнути конфліктів та дрібних зіткнень інтересів у жодних стосунках не вдасться. Але робити з цих сутичок, після яких треба щось змінювати та вирішувати, норму – не слід.

Правда - вона нехитра. І чоловіки, і жінки у сімейному житті хочуть одного – спокою. Питання в тому, що іноді жінка з останніх сил намагається пояснити: цей спокій і комфорт має досягатися не лише за її рахунок.

Як ви вважаєте, звідки взялося переконання, що жінці в нормі треба винести мозок, побурчати, покричати і поплакати?