Колись було модним, а для чоловіків навіть аргументованим і зручним, підрозділяти природу зрад за гендерами. Жінкам у контексті стороннього захоплення приписувалися емоції та душевність, а сильній статі нібито поклик природи.
У Telegram- каналі ROXY ділиться інформацією про відносини, красу, здоров'я та новини про життя зірок.
Приєднуйтесь!
Але, як і моногамія, зрада - це не відмінна риса гендера і навіть не набір принципів, які виступають суддею на чаші ваги вашої совісті в момент вибору.
Зрада - це найчастіше наслідок життя, яке, своєю чергою, базується на певних причинах.
Причина 1. Зміщення ролей
Кожен із нас має на певному етапі свого існування цілий набір ролей, які допомагають нам правильно взаємодіяти друг з одним.
У правильному сценарії життя подібні ролі згодом лише розширюються: жінка, наприклад, стає після ролі доньки дружиною та матір'ю. Але якщо в сім'ї трапляється розлад, а партнери не проходять кризу, а застряють у ній, то відбувається заміщення ролей.
Так часто трапляється з жінками в декреті, коли вони вважають материнство своїм істинним і єдиним покликанням, а дитина тепер займає роль чоловіка.
Багато мам сплять на одному ліжку з дітьми, відмовляються від колишніх ритуалів із чоловіком, які раніше їх об'єднували, розставляють пріоритети уваги замість того, щоб його гармонійно розподіляти.
З психологічної точки зору, хоч би як прикро це звучало, чоловіки відчувають втрату партнерки поряд із собою і відчувають потребу в заміщенні. Деякі намагаються просто пережити цей етап, перенаправляють енергію в інше русло, наприклад, роботу.
Але буває, що у чоловіка не вистачає сил, терпіння чи просто настає втома від такої атмосфери в будинку – ось і трапляється вибір на користь, на його погляд, найпростішого рішення, тобто зради.
Причина 2. Інфантильність
У сімейному житті закономірно відбуваються кризи, які мають вивести пару на новий етап в обопільному розвитку. У психології криза не просто нормативної фази дорослішання відносин, а й обов'язкової.
До речі, у перекладі з китайської, наприклад, криза – це шанс. Багато в чому наша реакція на кризу у відносинах може зумовлюватись нашою власною стадією особистого розвитку, а отже, буває зрілий погляд на проблему та її подолання, а буває дитячий – інфантильний.
А ось інфантильність, у свою чергу, визначається бажанням уникнути не тільки відповідальності, а й прийняття рішень у житті і навіть спробою уникнути покарання. Прямо як у дитинстві, коли будь-який школяр намагається приховати від батька злощасну двійку.
У разі подібної незрілості дорослої людини в парі з легкої руки в кризу приймається рішення змінювати, але нічого не вирішувати. І тоді навіть не потрібно набиратися сил і хоробрості, щоб самостійно вирішувати назрілу проблему в подружньому союзі - або розлучатися, або вести діалог і спробувати зрозуміти другу половину, що теж насправді досить важко з точки зору віддачі енергії.
А ще варто розуміти, що відмова від правильного переживання труднощів відкидає людину назад на пару ступенів у власному розвитку.
Причина 3. Співзалежність
Ще однією типовою «винуваткою» постійних зрад можна вважати певну співзалежність партнерів.
Такою причиною, наприклад, легко може стати незаплановане народження дитини в сукупності з вихованою всередині відповідальністю та набором установок на кшталт тієї, яка зобов'язує вирощувати чадо в повноцінній, тобто повній сім'ї.
Або ж у чоловіка може виникнути потреба бачити, як росте його син, а не віддавати його виключно в руки матері і, про жах, якусь сторонню людину у вигляді потенційного вітчима – а при розриві стосунків подібний сценарій стане неминучим.
Є й інші типи звичних співзалежностей, пов'язаних із відсутністю у житті необхідної сепарації з батьками, коли дуже хочеться виправдати їхні очікування, віддати «борг» мамі з татом, або ж є страх розчарувати їх.
Такі ситуації виникають не тільки в сім'ях з традиційною ієрархією поколінь, де старші можуть зобов'язати виконувати їхню волю проти своєї власної, але й тоді, коли мама, наприклад, «для себе народжувала», заклала дитині нездорові установки, і вона тепер розплачується постійним почуттям провини.
Природно, що при співзалежності у відносинах відсутня найголовніша ланка – близькість партнерів. А там, де її немає, виникає потреба цю близькість заповнити в іншому місці. У результаті зрада стає логічним наслідком ситуації, що склалася.
